Дівчина
Легкі та помірні завжди її кроки
Вона незалежна мудра красуня,
Блідому обличчю усмішка пасує.
Довге волосся, карії очі
Вони, мов зірки горять проти ночі.
Сукня блакитна, жовті підбори
Станом струнка і вища за гори.
Таку уявляю щоразу собі
Свою Україну, наяву та вві сні..
Спокійне повітря пронизує постріл,
Жахливий крик болю облетів її простір.
Частіше забилося серце в дівчини,
Повільно сповзає вона на коліна.
Стікає сльоза по рум'яній щоці,
Її мучить біль, тече кров по руці.
А кров то недобра та чорна, мов ніч.
Зловісна та рана, у цьому тут річ.
Біль цей нестерпний, палає рука,
Вона робить все, та вогонь не стиха.
Зникла з обличчя щаслива усмішка,
Плаче панянка на темному ліжку.
Вже не радіють знесилені очі.
Терпить дівчина, не спить дні та ночі.
Раптом вона підіймається з ліжка,
Хоч все ще й тремтять її стомлені ніжки.
Вона не збирається так рано вмирати -
Ще замолода, має мужньо стояти.
Тендітна панянка стає дні за днями
Залізною леді з твердими думками.
Тепер вона горда, серйозна, рішуча,
Ніколи й нікому не дасть себе мучить!
Зловмисная куля ще досі на місці,
Та мою Україну не утримаєш в клітці.
Ніколи, нікому не дасть свою волю!
Які би страждання не спали на долю!
Україно, рідненька, я завжди с тобою,
Чи в радості мить, чи у пеклі бою!
