Дійові особи:
Сотник Микита Уласович
Забрьоха
писар Прокіп Ригорович Пістряк
Баба Палажка
Баба Параска
дівчина 1
дівчина2
дівчина3
дівчина4
дівчина5
дівчина6
Ведучий 1
Ведучий 2
Стецько
Хід заходу
Дія І
1,2) За сценою звучить спів півня, гавкіт собаки.
За столом сидить сотник Забрьоха, намагається прочитати якийсь папір.
ЗАБРЬОХА. І що воно за бомага така ніяк не второпаю. Аж із Полтави, з полку прислано…Куди це подівся мій писар? Ніде нема. Як же я без нього прочитаю?.. (читає) Р…А…П…Що воно за бублик такий? Забув, чистісінько усе забув. Та не на те я тут сотник, щоб бомаги всякі читати, для цього в мене писар Пістряк є. А моє діло – давати накази та команди козакам. (входить Пістряк)
ПІСТРЯК. Радий бачити вас у здравії та благоденствії, вельмишановний Микито Уласовичу.
ЗАБРЬОХА. (радо). Ригоровичу! Я ж тебе цілий ранок шукаю. Де ж тебе носить так довго?
ПІСТРЯК. Та це мене баби затримали, Палажка і Параска. Як почали знову лаятись та одна одній очіпка здирати, так я їх ледве вгомонив…А нащо ж ви мене шукали, Микито Уласовичу? Що за оказія трапилася?
ЗАБРЬОХА. Та тут нам із Полтави бо мага якась прийшла. Що воно таке? Прочитай-но.
ПІСТРЯК. (читає). РАПОРТ (мовчки пробігає очима).
ЗАБРЬОХА.(нетерпляче). Та кажи-бо швидше, Ригоровичу!
ПІСТРЯК. Та це, Уласовичу, лепорт такий від полтавського полковника.
ЗАБРЬОХА. (занепокоєно). То що ж там написано в цьому лепорті?
ПІСТРЯК. Та пишуть, що полтавський полк виступає у похід, і наказують нам прислати з Конотопа сотню козаків во главі з вами, Микито Уласовичу.
ЗАБРЬОХА. Оце лихо на мою голову! Скільки вже років був сотником у нашому славному Конотопі, а ще в похід не доводилося виступати. Та я ж і рахувати вмію тільки до п’яти. І воювати не вмію… Та й морока яка! Оце лихо! Що його робить, порадь, Ригоровичу!
ПІСТРЯК. (задумався). Та що ж його тут придумаєш? Важко буде одбрехатися…Хіба що… (пожвавлюється).
ЗАБРЬОХА. Що, що? Кажи, говори, розказуй!
ПІСТРЯК. Та не можемо ми зараз у похід виступати.
ЗАБРЬОХА (зраділо). А чому б то, Ригоровичу?
ПІСТРЯК. Та є в нас в Конотопі і свої важливі справи.
ЗАБРЬОХА. Що ж то за справи такі? Та не муч, Ригоровичу!
ПІСТРЯК. Чи чули ви, Уласовичу, що тепер скрізь пішла мода обирати міс?
ЗАБРЬОХА. Що ж воно за міст такий? І як же його обирати, як він у нас один, та й той уже таки гнилуватий?
ПІСТРЯК. От же ж не міст, а міс! Це молодиця чи дівчина така, кращої за яку немає на селі.
ЗАБРЬОХА (здивовано). Ти ба! Ще зроду такого не чув! Та для чого ж її обирати?
ПІСТРЯК. То так модно тепер. Он і в Семигорах вибирали, і в Недригайлівці, і в Пищиках. Ба навіть у Полтаві та навіть у Києві.
ЗАБРЬОХА. То чому ж ми задніх пасемо? Чим ми гірші від Пищиків? Завтра ж і почнемо.
ПІСТРЯК. Та вже як накажете, пане сотнику. А що ж написати полтавському полковнику?
ЗАБРЬОХА. (гордо). Так і напиши: у нас свої важливі справи є. Не можемо в похід виступати.
ПІСТРЯК (пише). « Не мо-же-мо»… Все, як сказали. Поставте ось тут вашого хрестика…Сьогодні ж і відправимо.
ЗАБРЬОХА. Так-так, відправ сьогодні. І приготуй, що там треба, для нашого діла. Треба оповістити всіх дівчат і молодиць, щоб готувалися до виборів цієї….як її.
ПІСТРЯК. Міс. Все буде зроблено. Напишу оголошення, щоб приходили на реєстрацію (бере оголошення і вивішує його на стіні).
Дія ІІ.
Чути крик. Вбігають, відштовхуючи одна одну, баба Параска та баба Палажка. В руках однієї з них якийсь папірець.
БАБА ПАРАСКА. Ось не лізь поперед мене, бо як штовхну, то й ноги задереш!
БАБА ПАЛАЖКА. Не дуже штовхайся, бо і я вмію не гірше тебе! Уласовичу! Прив’яжи ти Параску, бо вона, як скажена собака покусає!
БАБА ПАРАСКА. Це я скажена собака?! Ось тобі, ось! (Чіпляється їй у волосся, тягне.)
БАБА ПАЛАЖКА. Ой-ой! Рятуйте , люди добрі, бо задушить мене люта змія!
Забрьоха підходить до них, хапає їх за руки.
ЗАБРЬОХА. Ану, цитьте, вражі баби! А то зараз же накажу посадити в холодну! (Баби, злякавшись, змовкли, Забрьоха розводить їх, садить на стільці.) Як же ви мені в печінках сидите! Чи мало я вас на вулиці наслухався, що ви ще й сюди приперлися! Швидше кажіть, яка у вас справа до мене!
БАБА ПАРАСКА. Спитайте, спитайте, що цій задрипанці тут треба. Може, на ваш город опудало потрібне? То кращого не знайдете ніде.
БАБА ПАЛАЖКА. А подивись, лишень ти на свою пику, що її наче корова жувала та, не дожувавши, виплюнула.
БАБА ПАРАСКА. А ти вже як висунешся у вікно, то на вікно з усього села собаки гавкають.
БАБА ПАЛАЖКА. Не забудь же, як будеш перед комісією вихилятись, хоч яку пісеньку наспівувати, щоб ніхто не чув, як торохтять твої кістки.
БАБА ПАРАСКА. А ти, ж як станеш красунею –міс, то не знімай очіпка, щоб ніхто не бачив твоєї лисої голови, що наче облизаний макогон!
ЗАБРЬОХА. Ану, не торохтіть, сороки! Про що це ви говорите, щось я не второпаю? Яка комісія? Яка красуня?
БАБА ПАРАСКА. (солодко). Та мені тут дехто казав, що у нас обиратимуть міс. А я ж у Пищиках була і бачила, як це робиться. То, може, і мене запишете, бо я ж не знаю, як і одягтись і ходити. Та й стан у мене, скажу без зайвої скромності, не гірший, ніж у молодої дівки.
БАБА ПАЛАЖКА. Навіть кращий, ніж у дівки! Треба тільки закрити очі та затулити вуха. Вже кістки скоро розсипляться, а вона ще на конкурси записується. Не слухайте її, Микито Уласовичу! Чи це вже кінець світу настав, щоб Параску в красуні вибирати? Запишіть краще мене. Я ж значно молодша за неї, та й доброю вдалася.
БАБА ПАРАСКА. Та що добра, то само собою. А головне красуня писана! Вже ж комісія як побачить її, то ні на кого іншого й дивитися не схоче!
ЗАБРЬОХА. Та чи ви подуріли? Себто ви хочете брати участь у конкурсі?! Чи ви думаєте, що у комісії очей нема? Чи хочете, щоб по всіх селах над нами сміялися?
БАБА ПАЛАЖКА (ображено). А чого ж би то сміялися? Отже, ви, Уласовичу, натякаєте на те, що я неприваблива жінка? То видно, що ви й досі не навчилися поводитися із жінками.
БАБА ПАРАСКА (наступає). А яке ви маєте право не записувати мене? Хіба ж ви один – уже й уся комісія? Може, там знайдуться мужчини, з більш тонким смаком!
ЗАБРЬОХА. (збентежено). Даруйте, я не хотів вас образити. Але ж ви обидві, як кажуть, уже не першої свіжості.
БАБА ПАЛАЖКА. (гнівно). Це ж яким треба бути невігласом, щоб говорити жінці про її вік! Я, наприклад, відчуваю себе в душі ще зовсім молодою, а ви колите мені очі моїм віком.
ЗАБРЬОХА. (вбік). От, вражі баби! (голосно) Ну, гаразд уже, запишу я вас обох ..Тільки як радників, консультантів, бо ви ж кругом бували і все бачили. От і тут прослідкуєте, щоб усе по правді, по справедливості відбувалося. Тільки з однією умовою : щоб більше не сварились.
БАБА ПАРАСКА. Ну добре, хай буде так..бо кращих порадниць, ніж ми не знайдете ніде.
БАБА ПАЛАЖКА. Не будемо сваритись. До конкурсу потерпимо. Недовго лишилось.
ЗАБРЬОХА. Ну, йдіть з богом! Бо в мене роботи багато.
БАБА ПАРАСКА. До побачення! (Виходить.)
БАБА ПАЛАЖКА. Бувайте здорові! (Виходить.)
ЗАБРЬОХА (витирає чоло). Ух, аж спітнів! От кляті баби! І як вони мене піддурили! Тепер від них не відчепишся, це я вже знаю….
Дія ІІІ
Заходить Пістряк.
ПІСТРЯК. А чого це Палажка з Параскою сюди приходили? Чи не помирили ви їх, бува, Микито Уласовичу? Вперше бачу, що вони йдуть мовчки і не лаються.
ЗАБРЬОХА. Та то я їх записав радницями на наш конкурс.
ПІСТРЯК (спантеличено). Що? І чи ви у доброму здравії, Микито Уласовичу? Бува, не захворіли?
ЗАБРЬОХА. Спробував би ти відбити таку атаку! Тебе десь нечистий носить, а я тут в окруженіє попав. Довелось здатись.
ПІСТРЯК. Ну, то й нехай. Не переживайте, Микито Уласовичу. Так навіть веселіше буде.
ЗАБРЬОХА. Ну, що ж, запишемо дівчат, зберемо комісію, щоб зміряти усіх та розказати, як поводиться. Та, мабуть, і почнемо. То кого ж у комісію запишемо?
ПІСТРЯК. Та, звичайно, славних козаків наших __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ЗАБРЬОХА. Що ж, на тому і вирішимо. Пора починати.
Конкурс
3)Звучить пісня «Червона рута».На сцену виходять двоє ведучих.
1-й ведучий. Доброго дня усім! Ми на правах ведучих сьогоднішнього свята раді вітати всіх у цій залі. А зібралися ми тут сьогодні задля того, щоб віддати шану красі, дівочій вроді, ніжності й чарівності.
2-й ведучий. Так, на цій сцені через якусь мить розпочнеться наш конкурс «Я - україночка». Але чи можна визначити красуню з-поміж красунь? У цьому ми покладаємося на вас, шановні глядачі та поважне журі, членів якого ми і представляємо.
Представлення журі.____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
1-й ведучий. А зараз на сцені з’являться ті, заради кого зібралися в цій залі – найпрекрасніші дівчата у нашій школі. Тож зустрічайте : учениця 9 - класу ________________________, учениця 9- класу ___________________, учениця 9- класу___________________________, учениця 9 - класу____________________ учениця 9 - класу____________________________, учениця 9- класу___________________________.
Під ліричну музику в зал заходять дівчата-конкурсантки.
1-й ведучий
З якої казки ти прийшла до мене? Й навкруги збудила провесінь зелену»? Із якої казки, із якого дива Ти , немов жар-птиця, в сон мій прилетіла?
2-й ведучий
Як захмарить небо в осінні дні, То весняним сонцем світиш ти мені. Та за сонцем в тебе більше ясноти, - Як зуміла з казки ти сюди прийти?
1-й ведучий. Що не кажіть, Україна славна красунями. Здавна в усьому світі славились українські дівчата. Їм притаманні неповторна врода, світлий розум, працьовитість, ввічливість, багата фантазія і, звичайно ж, велика любов і повага до рідного краю.
2-й ведучий. Перший конкурс нашого свята присвячений українській пісні. Українська народна пісня - це дорогоцінне надбання нашого народу, нев'януча окраса його духовної культури. Народна пісня володіє чудовою здатністю полонити людські серця, тамувати біль, множити силу...Зараз наші дівчата подарують вам віночок з українських народних пісень.
Виступи дівчат.4) Звучить пісня «Дівчина-весна»
дівчина 1 дівчина2 дівчина3 дівчина4 дівчина5 дівчина6
1-й ведучий . В наступному конкурсі нашої програми дівчата познайомлять нас із українськими традиційними обрядами чаклуваннями та ворожіннями, які з давніх давен допомагали дівчатам у коханні.
5) Під час виступів дівчат звучить пісня «Салянка. Звуки природи».
ДІВЧИНА 1. Дійсно, дівчатонька, яке ж кохання без чар?Ось моя бабуся розповідала, що для того, щоб причарувати парубка, треба при першій зустрічі з ним назвати його кличкою свого собаки, то тоді буде вірний тобі все життя за умови, якщо будеш його гарно годувати.
ДІВЧИНА 2. А ось я недавно перечитувала «Конотопську відьму». Так ось там говориться про те, як можна причарувати коханого. Треба на шию йому повісити амулет із висушеної жаб’ячої лапки. Але перед цим обов’язково треба заговорити її у ворожки. І тоді він нікуди не дінеться, поки носитиме цей амулет.
ДІВЧИНА 3.Перш, ніж причарувати, треба знати, хто твій суджений. А для цього треба в ніч з четверга на п’ятницю поставити під ліжком у головах миску з водою, а неї покласти вербову гілочку, яка символізуватиме місточок. І якщо вночі насниться парубок, який подає вам руку через місточок, то це буде ваш суджений.
ДІВЧИНА 4. Коли ви вже знаєте свого нареченого, то вам, напевно, хотілося б знати, де він живе і в яку сторононьку збиратися заміж. А для цього треба, бабуся мені казала, в ніч під Різдво вийти на двір і кинути чобіт через ворота. В який бік покаже чобіт носом – там і шукай свою долю.
ДІВЧИНА 5. Ой, дівчатонька, а цікаво ж знати, хто раніше заміж вийде – я чи подруга? А для цього у ніч на Андрія, яка буває 13 грудня, кожна з нас повинна спекти прісний солоний млинець або пампушечку, позначити його своєю міткою, скласти на одну лопату і дати собаці. Чий млинець він перший укусить, та раніше за всіх і вийде заміж.
ДІВЧИНА 6. Кожній людині хочеться заглянути в майбутнє. Ось послухайте, як Енеєві ворожка ворожила:
Провидиця ця, щебетуха І примостилася к парубку. Йому шепнула коло вуха І завела з ним річ таку: «Ось я Енею погадаю, Поворожу і попитаю. Йому, що буде, розкажу. Я ворожбу такую знаю, Хоть що, по правді одгадаю І вже нікому не збрешу І зараз в горщечок наклала Відьомських різних – всяких трав, Які на Костянтина рвала, І те гніздо, що ремез клав: Васильки, папороть, шавлію, Петрів батіг і конвалію, Любисток, просерен, чебрець І все це налила водою Погожою, не початою, Сказавши кількись словець…
Але до яких би ви ворожінь, дівчатонька, не зверталися – найкращі чари – то дівоча коса.
2-й ведучий. Характерною рисою традиційного українського одягу є надзвичайна мальовничість, різноманітна техніка опорядження та оздоблення. Водночас народному одягу притаманна значна варіативність.
1-й ведучий . Регіональною специфікою були позначені передусім матеріали для одягу; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики — особливо сорочок і поясного одягу.
2-й ведучий. Наші конкурсантки приготували для вас цікаву інформацію про елементи українського національного вбрання, їх символіку.
6) Під час виступів дівчат звучить пісня «Квітка-душа»
ДІВЧИНА 1. Розповідь про косу
Із давніх-давен коса була справжньою окрасою дівчини. «Дівчина з косою, як трава з росою». «Нема коси, нема й краси», - говорили люди. Волосся дівчата заплітали в одну або дві коси. Носили їх опущеними на спину або розкладеними вінком на голові. У всіх родинах існував непорушний звичай: уставши, дівчина мусила насамперед розчесати волосся та заплести косу. Вважалося найбільшим нехлюйством братися за будь-яку роботу чи сідати за стіл із нечесаним волоссям. Про таку дівку казали: «У неї на голові сорока гніздо звила», «У неї в косах сім чортів клубилося». Як бачите з косою пов’язані певні риси дівочої вдачі. Недарма ж і в пісні співається:
Ой не ріж косу, бо хорошая. Не погань красу, дуже прошу я. Не фарбуй своє личко фарбою, Будь така, як є, ти ж бо гарная!
ДІВЧИНА 2. Розповідь про дівочий віночок
У дівочий віночок вплітали чимало квітів калини, безсмертника, деревію, незабудки, любистку, ромашки. Кожна квітка мала своє символічне значення. Так, деревій – це символ нескореності, ромашка, крім здоров’я, наділила людину добротою і ніжністю. А взагалі у віночок уплітали понад 70 рослин. Дівчатка починали носити віночок із трьох років. Найперший віночок сплітала для них матуся, купала його в росах 7 днів, а тоді клала в скриню. Кожна квіточка в ньому лікувала дитину. Для чотирирічної дівчинки сплітався інший віночок. Доплітався безсмертник, гілочки яблуні. Для дівчинки-семилітки плівся з семи квіточок. У центрі було гроно калини – символ дівочої краси. На свято Івана Купала дівчата самі сплітали вінок і пускали його на воду, щоб знайти свого судженого.
7)Звучить пісня «Чарівна скрипка»
ДІВЧИНА 3. Розповідь про стрічки на віночку.
Дійсно, віночок був окрасою на голові дівчини. А ось прикрасою самого віночка були стрічки. Їх треба було вміти в’язати до віночка. Сором був дівчині, в якої стрічки пов’язані не по порядку або недбало. Посередині була коричнева – символ землі-годувальниці. Побіч неї треба було пов’язувати жовті – колір сонця. За жовтими обов’язково ішли світло-зелені, що означали молодість і красу. Потім блакитні і сині: вони були символами неба і землі, що дають людині силу і здоров’я. Далі прив’язували стрічки жовтогарячі: ці означали хліб. Потім фіолетові – символ мудрості. Малинові стрічки були знаком достатку. Білу стрічку пов’язували, якщо кінці її були розшиті золотом та сріблом. На лівому кінці вишивали сонце, на правому – місяць. Невишиту стрічку прив’язувати не годилося: вона означала пам’ять про померлих. Ось така різнобарвність стрічок не лише прикрашала український дівочий віночок, а й багато про що розповідала.
ДІВЧИНА 5. Розповідь про плахту.
Поясним одягом у жіночому костюмі були спідниця, обгортка, плахта, запаска. Я хочу розповісти вам про плахту. Ось вона на мені (показує). Це два полотнища, зшиті вздовж до половини. Перед тим, як одягнути на себе плахту, жінка перегинала її вдвоє й обгортала нею свій стан. Зшите полотнище було ззаду, а незшите двома смужками спадало на боки і вільно сходилося спереду. Плахта мала шаховий орнамент. Залежно від переважаючої барви, кожна плахта мала свою народну назву: крижева, хрещатка, грушева, рогатка, синятка, солов’їні ночі. В основному плахтах переважали жовтогарячі гами з вкрапленнями червоної та чорної фарб. Може, саме про таку плахту й співається в пісні, яку ви зараз почуєте.
ДІВЧИНА 6. Розповідь про сорочку.
А яке ж красиве вбрання здавна носили а Україні. Усі заморські гості, які коли-небудь приїжджали в наші краї, були зачаровані білосніжними вишиванками, майстерно виготовленими жіночими руками. Без вишитої сорочки не можна було уявити собі українців. Без вишитої сорочки не можна було уявити собі українців. Вишита сорочка супроводжувала людину протягом усього життя. Для маленької дитини шили сорочку –льолю. Її одягали потім на всіх дітей, які народжувалися в цій родині, щоб вони любили одне одного. Кожна дівчина змалку вчилася вишивати , і , коли їй минало 7-8 років, мама чи бабуся вчили її цього мистецтва. Найчастіше на сорочці вишивали рослинний орнамент. Дівочі сорочки майже всі вишивалися орнаментом калини, щоб дівчина була красива, як калина. Кожна дівчина до одруження готувала собі сорочки. Їх могло бути 50-60. Чим більше їх було, тим працьовитішою була дівчина. Коли ж це встигали робити? Для цієї роботи використовувалися досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми й зимовими вечорами. Вони вишивали і співали. Про працьовиту дівчину казали : «Вона вміє шити, вишивати та гарних пісень співати».
|